Вартувало одному виданню опублікувати текст з гучним заголовком і сумнівною інформацією про те, що президент Росії Владімір Путін допускає можливість мирних переговорів, як ідею тихої пацифікації України підхопив цілий хор західних оглядачів. Не всі, щоправда, з прихильністю. І це залишає певну надію. Щоправда, слабку, в першу чергу - через позицію Білого дому. Як написали в завжди добре поінформованому американському Politico, “в умовах, коли американська та європейська допомога Україні опинилася під серйозною загрозою, адміністрація Байдена та європейські чиновники непомітно зміщують акценти з підтримки мети України – повної перемоги над Росією – на покращення її позицій у можливих переговорах про припинення війни, за словами чиновника адміністрації Байдена та європейського дипломата у Вашингтоні. Такі переговори, імовірно, означатимуть передачу Росії частини України”. “Білий дім і Пентагон публічно наполягають, що офіційних змін у політиці адміністрації немає, що вони, як і раніше, підтримують мету України – повне виведення російських військ з країни, – говорилося далі в цьому тексті. – Але разом із самими українцями американські і європейські посадовці зараз обговорюють передислокацію сил Києва з переважно невдалого контрнаступу президента України Володимира Зеленського на більш міцну оборонну позицію проти російських військ на сході, як повідомили представник адміністрації і європейський дипломат і підтвердив високопоставлений посадовець адміністрації. Ці зусилля також включають посилення систем протиповітряної оборони і будівництво укріплень, колючого дроту, протитанкових загороджень і ровів уздовж північного кордону України з Білоруссю, кажуть ці посадовці. На додаток, адміністрація Байдена зосереджена на швидкому відродженні власної оборонної промисловості України для постачання вкрай необхідного озброєння, заміні якого перешкоджає Конгрес США”. “Представник адміністрації заявив цього тижня в інтерв'ю журналу Politico, що значна частина цього стратегічного зсуву в бік оборони спрямована на зміцнення позиції України у будь-яких майбутніх переговорах. “Це була наша теорія від самого початку: єдиний спосіб закінчити цю війну – це переговори, – сказав представник Білого дому, якому надано анонімність, оскільки він не має права говорити під запис. – Ми хочемо, щоб Україна мала найсильнішу з можливих позицію, коли це станеться”. Речник підкреслив, однак, що жодних переговорів поки що не планується і що українські сили все ще продовжують наступати і вбивати і ранити тисячі російських солдатів. “Ми хочемо, щоб вони мали сильнішу позицію, щоб утримувати свою територію. Це не означає, що ми відмовляємо їх від нового наступу”, – додав інформант”. “Фаталізм може стати самоздійснюваним пророцтвом” Два з провідних британських видань присвятили в цьому контексті свої передноворічні тексти президенту України Володимиру Зеленському, причому одне з них, The Times, навіть оголосило Зеленського людиною року, що минав. Причини такого вибору, як пояснили там: “НАТО знайшла спільну мету. Воєнне лідерство Зеленського заохотило європейців вірити, що є справи, за які варто боротися. Після раптового виведення військ США з Афганістану існували побоювання, що Захід сховається в мушлі. Відмова Зеленського піти у вигнання сформувала новий спосіб реагування на геополітичні виклики з боку авторитарних режимів”. “Дивний розвиток від дотепного телевізійного сатирика до воєнного лідера змусив багатьох здивовано потирати очі, – нагадали у The Times. – Путін був упевнений, що зможе перехитрити свого, здавалося б, наївного колегу з російськомовної єврейської родини. Зеленський дійсно припустився помилки на початку війни, відмовившись повірити повідомленням ЦРУ про те, що російські війська, які скупчувалися на кордонах України, насправді були силами вторгнення. Він розраховував на те, що західні лідери заступляться за Україну на зустрічах з Путіним. На деякий час він купився на ідею, що посередником у мирній угоді з Москвою може стати білоруський диктатор Алєксандр Лукашенко”. “Нещодавні люті російські бомбардування українських міст показують, що найімовірніше настане тепер. Якщо Росії буде дозволено перетрощити українців у 2024 році, Зеленському доведеться перетворитися з воєнного лідера або на очільника партизанських сил опору, або на невдоволеного учасника мирних переговорів, в яких Україна може бути змушена поступитися територіями. Такі результати розпалять апетит Путіна до нових завоювань”, – підсумовували у британському виданні. The Economist, який записав радше сумне передноворічне інтерв’ю з президентом України, також нагадав, що “на наступний день після вторгнення Росії 24 лютого 2022 року Зеленський підбадьорив світ і мобілізував свою країну 32-секундним відео, записаним на його телефон, в якому він просто сказав: “Ми тут”. Він і його команда все ще там, у величезному урядовому комплексі в Києві. Росія все ще завдає ударів по Києву, Дніпру, Харкову, Одесі і деінде, але світ вже не слухає так уважно, а майстер-комунікатор більше не контролює виклад, як це було два роки тому. В Україні настає втома. На Заході заголовки запитують, чи почав перемагати Володимир Путін, президент Росії. Допомога українцям стала предметом політичних торгів в Америці і Європі”. “Захід втратив відчуття нагальності, а багато українців – відчуття екзистенційної загрози, каже Зеленський. Зараз він намагається знову запалити і те, і інше. “Можливо, ми не досягли того успіху [у 2023 році], якого хотів світ. Можливо, не все відбувається так швидко, як хтось собі уявляв”, – каже він, але думка про те, що Путін перемагає, є не більше ніж “відчуттям”. Реальність, за його словами, полягає в тому, що російські війська все ще гинуть в таких місцях, як Авдіївка, звідки він щойно повернувся. За оцінками британської військової розвідки, за нинішніх тенденцій, до 2025 року Росія зазнає понад 500 тисяч втрат убитими і пораненими. “Тисячі, тисячі вбитих російських солдатів, їх ніхто навіть не забрав”. Він підкреслює, що армія Путіна не змогла взяти жодного великого міста у 2023 році, тоді як Україна змогла прорвати російську блокаду Чорного моря і тепер відправляє мільйони тонн зерна за кордон новим маршрутом, який обіймає південне узбережжя України. “Величезний результат!” – Заявляє президент”. Похмуро попередивши, що “у війні, яка звелася до мобілізації ресурсів, думка прихильників України про те, що перемога стала неможливою, ризикує позбавити Україну грошей і зброї, яких вона потребує для перемоги. Фаталізм може стати самоздійснюваним пророцтвом”, The Economist також процитував думку Зеленського щодо позиції Росії: “Якщо Росія посилає сигнали про бажання заморозити конфлікт, як повідомляють деякі медіа, “це не тому, що вони праведники, а тому, що у них не вистачає ракет, боєприпасів або підготовлених військ. Їм потрібна ця пауза. Відновити всі свої сили. А потім з усіма силами перегорнути сторінку цієї війни”. “Путін продемонстрував неабиякий талант відкривати переговори, які ніколи ні до чого не приводять” У прибічників примушування України до поступок масовим вбивцям, терористам і катам, треба зазначити, накопичилися аргументи. Так, наприклад, один колумніст The Wall Street Journal наполягав, що “навіть якщо допомогу Україні буде відновлено, важливо розглянути реалістичне завершення війни. Наполягання України на поверненні всіх територій, які Росія захопила з 2014 року, зрозуміле і юридично бездоганне, але події останнього року дали зрозуміти, що цієї мети не може бути досягнуто найближчим часом. Розрекламований український контрнаступ провалився, тому що підсилена російська оборона вистояла. Російська економіка виявилася більш витривалою, ніж очікувалося, і вона нарощує військове виробництво набагато швидше, ніж Україна і її союзники. Конфлікт оголив порожнечу в оборонно-промисловій базі Заходу, особливо в Європі і значною мірою в США. Колективна нездатність Заходу забезпечити Україну артилерійськими снарядами, яких вона потребує, свідчить про занедбаність, на виправлення якої забере роки”. “Недавні повідомлення, які Путін не заперечив, свідчать про те, що він готовий погодитися на перемир’я вздовж нинішньої лінії зіткнення, – продовжував він. – Хоча він не бажає відступати, ці повідомлення вказують на те, що він відклав свою мету домінувати над усією Україною. Існують вагомі підстави для скепсису щодо того, що Путін обмежив свої амбіції в Україні, які є частиною його плану з відновлення радянської імперії, розпад якої він назвав найбільшою геополітичною катастрофою 20-го століття. Проте західним лідерам слід з'ясувати, чи серйозно він налаштований на припинення бойових дій. Було б нерозумно припускати, що громадська думка на Заході буде безкінечно підтримувати безстрокові обов’язки щодо конфлікту, який зайшов у глухий кут”. “Припинення вогню не означатиме визнання територіальних претензій Росії і відкриє двері для заходів, які прив'яжуть Україну до Заходу, включаючи можливе членство в ЄС та Організації Північноатлантичного договору. Тим часом, заморожені російські активи можна було б використати для відновлення України. Така домовленість стала б гіркою пігулкою як для українців, які прагнуть повернути всю свою територію, так і для Путіна, який боїться перспективи появи на кордоні з Росією нової держави, пов'язаної з Заходом. Але це єдиний реалістичний шлях до тривалого миру в Європі”, – висловив переконання цей колумніст WSJ. Але The Wall Street Journal опублікував і іншу думку. Як зазначив автор іншої колонки, “у той час як Росія може завдати удару будь-де в Україні, США відмовили українцям в озброєнні, необхідному для ураження російських цілей, навіть у тих частинах України, які Росія окупувала. Це викликає запитання: Чи хоче Байден перемоги України? Він говорив, що стоятиме з Україною пліч-о-пліч, допомагатиме їй “стільки, скільки буде потрібно”, і не дасть Путіну перемогти. Але адміністрація ніколи не брала на себе чітких зобов'язань щодо перемоги України: допомогти країні звільнити всю її законно визнану територію і стати частиною Організації Північноатлантичного договору”. “Можливо, причина такої нерішучості очевидна: адміністрація Байдена не хоче, щоб Україна перемогла, – запропонував свій висновок цей колумніст. – Натомість є ознаки того, що адміністрація хоче нав'язати Києву огидну угоду, в якій українці передадуть Путіну значну частину своєї країни, включно з Кримом. Найкращим свідченням цього є те, що адміністрація доклала всіх зусиль, щоб не постачати Україні зброю, необхідну для ураження російських цілей у Криму. Хоча США влили в Україну близько 50 мільярдів доларів у вигляді озброєння, те, що вони надали, досить одномірне. В основному Вашингтон надсилав зброю обмеженої дальності (гаубиці, артилерію, бойові машини і боєприпаси) та оборонну зброю як зенітно-ракетні комплекси “Патріот”. Адміністрація не поспішає надавати зброю більшої дальності, хоча США мають великі запаси такої зброї”. Він нагадав, що зброєю, яку західні союзники досі постачали Україні, українським солдатам вдавалося настільки ефективно знищувати російські склади боєприпасів і військові бази, що росіянам нічого не залишилося, як посунути свої склади глибоко в тил – в Крим. Українські війська більше не можуть їх знищувати, тому що не мають зброї такої дальності. “Для порівняння, зброя дальнього радіусу дії є дуже ефективною, – наголосив автор цієї колонки. – У 2023 році Великобританія і Франція надіслали Україні кілька сотень своїх крилатих ракет Storm Shadow/Scalp. Ці системи схожі, але мають різні назви. Ці ракети дозволили українцям вражати цілі будь-де у Криму і нейтралізувати російські військово-морські сили на півострові. Storm Shadow/Scalp відіграли вирішальну роль в українській атаці на Севастополь у вересні. Севастополь був штаб-квартирою російського Чорноморського флоту, Москва вважала його відносно безпечним. За лічені хвилини на базу вилився вогонь, пошкодивши два великі військові кораблі настільки сильно, що відтоді вони не виходили в море. Минулого тижня українці застосували Storm Shadow/Scalps, щоб потопити десантний корабель “Новочеркаськ” у Криму. Ця атака підкреслює вразливість Криму до вогню з великої відстані. З Росією його з'єднує лише Керченський міст. Оскільки росіян витісняють з військово-морських баз, вони майже повністю залежатимуть від мосту. Якщо українці зможуть зупинити рух через нього, російське панування над Кримом опиниться під загрозою. США мають багато систем на додаток до ATACMS, таких як “Загальновійськові ракети повітря-земля, що запускаються з-поза зони наведення ПВО” (JASSM, Joint Air-to-Surface Standoff Missiles. – “ОстроВ”), які могли б допомогти, але їх не пропонують”. Кореспондентка Le Monde також звернулася за прикладами до недавніх історичних подій. “З моменту свого приходу до влади, майже чверть століття тому, Владімір Путін продемонстрував неабиякий талант відкривати переговори, які ніколи ні до чого не приводять, – написала вона. – Так було після вторгнення в Грузію у 2008 році, з переговорами в Женеві про статус двох сепаратистських провінцій, які Москва вважає незалежними; так було і з так званим “нормандським форматом”, який започаткували у 2014 році канцлерка Ангела Меркель і президент Франсуа Олланд, щоб спробувати врегулювати конфлікт на Донбасі. За всі ці роки безрезультатних дипломатичних перемовин ні Франція, ні Німеччина не надали Україні жодної військової допомоги, тому що вони були стороною переговорів: стільки ж часу виграв Кремль, який продовжував свою військову активність в Україні і підготовку до повномасштабного вторгнення”. “Європейці ставляться до переговорів серйозно. Вони залучають до них своїх найкращих дипломатів, дотримуються процедур і вірять, що ми ведемо переговори, бо хочемо миру, нехай на найвигідніших умовах, але з метою зупинити конфлікт. Але гібридна війна не знає миру, так само, як Владімір Путін не знає доброї волі. Для нього перевага нескінченних переговорів полягає в тому, що поки вони ведуть переговори, Захід, маючи на меті припинення бойових дій, припинить постачати Україні зброю або, щонайменше, на відміну від нього, відмовиться від переходу в режим воєнної економіки для виробництва цієї зброї”. Огляд підготувала Софія Петровська, “ОстроВ”
